Сватання на Україна

Також, залежно від традицій місцевості, хліб на сватанні делегація молодого складала на стіл або передавала просто до рук господаря дому - батька нареченої.


  1. Українське сватання;
  2. безкоштовні послуги знайомств Сміла Україна;
  3. Дійові особи та виконавці?
  4. Важливі весільні обряди: як проходить сватання?!
  5. Сватання нареченої: історія обряду!

Якщо родичі нареченої розрізали хліб - це означало їхню згоду на весілля. Якщо хліб повертали - відмова. У разі щасливого фіналу сватання, хліб, принесений сватами, у домі молодої зберігали до завершення самого весілля. Повернення хлібу сватам - не єдиний спосіб висловлювати відмову в українській весільній традиції. Більш відомий звичай - в знак категоричної відмови вручати молодому гарбуз або макогін.

Сватання на Гончарівці

Але чому саме гарбуз? Гарбуз - найбільший городній плід, відтак - найважливіший, очолюючий, та ще й на голову подібний. Важкий та великий гарбуз став символом важкої та неприємної звістки - відмови на прохання одружитися. Також народознавці та фольклористи пояснюють вибір предків на користь гарбуза тим, що сватання часто відбувалося саме впродовж осені - в час плідного врожаю цієї рослини. А її здатність добре зберігатися впродовж довгого часу дозволяла давати невтішну відповідь нареченому аж до холодів. У разі відмови свати йшли і намагалися зачинити двері в будинок нареченої спиною, що в давні часи було поганою прикметою: наречена могла так і не пізнати жіночого щастя і не вийти заміж.

Щоб цього не сталося, батьки поспішали провести сватів і закрити за ними двері самостійно. Якщо свати отримували позитивну відповідь, слідували інші передвесільні заходи - оглядини нареченої і заручини. Сценарій сватання в наш час вже не такий театральний, а деякі пари взагалі нехтують традицією питати згоди батьків на шлюб. Але все ж, більшість пар все ще віддають данину давнім обрядам, хоч і не зовсім в звичному порядку. Отримавши згоду коханої, ошатний наречений разом з рідними відправляється в будинок нареченої - на зустріч з батьками.

Сватання на Гончарівці

Там обидві родини сідають за стіл, а під час вечері наречений бере слово і звертається до батьків, вимовляючи спеціальну промову нареченого на сватанні. Він може говорити про свої почуття, наміри, а також ввічливо просити батьків коханої схвалити його плани і благословити союз з їхньою дочкою. Сучасні свати не несуть в гості до нареченої хліб: найчастіше його замінює солодке і пляшка хорошого вина.

Якщо у давні часи під час обряду сватання слово переважно тримали свати, тепер цінується впевненість у собі самого нареченого та його вміння влучно висловлюватися на рахунок своїх планів. Тож якщо ви готуєтесь до символічного сучасного сватання, не забудьте додати до важливої промови такі думки:.

Тож не соромтесь бути максимально відвертими перед родиною, яка невдовзі стане рідною і для вас. Карта сайта.

Сватання по-українськи. Ukrainian wedding by

Сватання — явище повсюдне. Особливо шанують його на селі. В більшості регіонів нашої держави сватання відбувається за майже однаковим сценарієм. Спробуємо його відтворити, а відтак виконати свою обіцянку: наголосити на тому, що можна, а що не бажано робити на сватанні. Отже, ініціатива, як відомо, йде від парубка. Батьки хлопця, що хоче женитися, призначають посла, вибраного з-поміж членів родини, а якщо такого нема — когось із близьких чи сусідів. В усякому разі, це повинен бути чоловік, якого поважають за розум і красномовність. Він підбирає собі ще одного товариша, і їм дають доручення: просити згоди на шлюб з дівчиною, з якою парубок хоче побратися.

Цих людей називають сватами або в окремих місцевостях старостами, сватачами. Дуже рідко ними бувають жінки. Про жінку-сваху розповімо трохи нижче. Так от, свати з хлібом-сіллю та пляшкою горілки йдуть разом з молодим і його старшим боярином або, як ще кажуть, дружбою до батьків дівчини. Постукавши у вікно, чекають, поки хтось вийде. Батьки, зрозумівши, в чому річ, ховають дівчину. Свати, молодий і боярин представляються як подорожні, яких застала ніч в дорозі, і просяться переночувати.

Цікаво, що цю на перший погляд небилицю про подорожніх розповідають на сватанні майже по всій Україні. Це говорить про її древність і практичне походженню Справа в тому, що древні поселення були віддалені одне від одного десятками кілометрів, між ними були ліси. Отже, сватачам було «вигідно» називатися подорожніми, що й вимагало до себе відповідного ставлення. Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи —місяць. Після сватання відбувалися оглядини обзорини і заручини.

Сватання на Гончарівці — Театр ім. М.В. Гоголя, Полтава

Батьки нареченого під час оглядин намагалися продемонструвати свій добробут. Н; Гуцульщині на оглядини ходили як до молодої, так і де молодого. Заручини - це своєрідне закріплення остаточної згоді на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. Обов'язковими елементами були перший посад молодих їх саджали поруч як наречену пару і обмін подарунками. Назві обряду походить від з'єднання рук, що, за народним звичаєм, набирало юридичної сили. У призначений для заручин час батьки й родичі молодого зайшовши з хлібом в хату молодої, сідали до столі Старший староста брав рушник і накривав ним хліб, на нього клав руку молодої й молодого і перев'язував їх рушником.

Керівництво

Після цього наречена перев'язувала рушниками старостів і обдаровувала усіх присутніх родичі молодого хустками, сорочками, полотном. Часто бувало, що різні обряди передвесільного циклу відбувалися в один день: наприклад, сватання й оглядиш. Оглядини могли здійснюватися формально, бо звичайно на селі добре знали родин] нареченого чи нареченої, їх матеріальний стан. Поступову зникає звичай попереднього розвідування на згоду сватання, оскільки молоді самі наперед домовлялися про сватання і сповіщали про це своїх батьків.

Після заручин ні дівчина, ні хлопець не мали права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. Відмова сприймалася як образа і безчестя, тому їх треба було матеріально відшкодовувати. Власне весільна обрядовість починалася із запрошення гостей на весілля. Найпоширеніша форма запрошення - особисте відвідування молодими родичів.

У більшості регіонів України ще до х років XX ст. Молодий з дружбами просив на весілля свою родину. Напередодні весілля молодим виготовляли весільні вінки. Цей обряд не всюди був однаковим. Наприклад, на Гуцульщині вінки плели в хаті молодої, куди приходив по свій вінок молодий з дружбою. На Бойківщині вінки зберігалися в коморі у молодої до обряду посаду, коли молодим одягали їх на голову. В хаті молодого виготовляли «весільне знамено», «прапір»: до гарно витесаного древка прив'язували дві-три хустини, дзвіночок і зверху квітчали барвінком.

На Гуцульщині древком прапора найчастіше був топірець. Окрім плетення вінків, дівчата прибирали гільце і квітчали коровай. Цією церемонією розпочиналося одне з найважливіших перед шлюбних дійств - дівич-вечір, вінкоплетини, молодечий вечір. Це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Крім приготування вінків і весільного деревця, на цьому вечорі ще здійснювалися такі обряди: посад, перепій молодих, роз плетення коси нареченій, вбирання вінка, обмін подарунками молодими та ін.

11.07.2021, о 20:00 год. - Музична комедія на 2 дії «Сватання на Гончарівці»

В деяких етнографічних районах України цього вечора пекли коровай і виконували пов'язані з цим обряди. Посад відбувався окремо в домі нареченого і нареченої, це не тільки прощання з дівуванням і парубоцтвом, але й благословення дочки і сина на подружнє життя. Молодий чи молода сідали на кожух або рядно, під які клали жито гроші, та просили благословення у батьків і всіх присутніх В окремих районах Київщини, Житомирщини, Чернігівщини, Сумщини і Запорізької області існував спільний посад молодих.

На Бойківщині обряд посаду здійснювався у день весілля перед вінчанням. Батьки першими благословляли своїх дітей на одружені я і «перепивали» щастя-долю. Дівич-вечір закінчувався невеликою гостиною з танцями й співом.